Ой, Андрію,
даруй нам надію
Мета: Познайомити учнів з давнім народним звичаєм проводити вечорниці та обрядами ворожіння й кусання калити.
Виховувати у учнів повагу та любов до традицій рідного народу, до української народної пісні;
Виховувати інтерес до вивчення минулого рідного краю, прагнення зберегти народні звичаї та обряди.
Розвивати творчі акторські здібності учнів.
Обладнання: вишиті рушники, доріжки, серветки; рогачі; глиняний посуд та макітра; українська піч;
учні – в українських народних костюмах.
Місце проведення : коридор
Час проведення : п’ятниця 17.00.
Хід свята
1-й ведучий. Україно! Чарівна моя ненько, найкращий куточку земл1, солов’їна пісне! Ти найкраща, але найбільше твоє багатство — народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний, як граніт, співучий, дзвінкоголосий.
2-й ведучий.
Українці — то є назва славного народу,
Україна — то край славний, аж по Чорне море,
Україна — то лан пишний, i степи, i гори,
I як мені Україну щиро не кохати,
Мене ненька по-вкраїнськи вчила розмовляти
1.Є багато країн на землі
В них – озера, річки і долини.
Є країни великі й малі,
Та найкраще завжди Батьківщина
2.I тому найдорожчою нам
Є i буде у кожну хвилину
Серед інших країн лиш одна —
Дорога нам усім Україна!
(Звучить пісня «Це моя Україна!»).
3-й ведучий. 3 давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу.
1-й ведучий. Одним iз свят, яке завжди відзначали нaшi батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — день Андрія.
2-й ведучий. Це свято відзначається 13 грудня i вважається днем пам'ят1 мученицької смерті одного iз дванадцяти апостол1в Христових — Андр1я Первозванного.
3-й ведучий. За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорб1в поставив хрест i сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.
1-й ведучий. День Андр1я Первозванного — найцікавіший. Від нього вiє чарівною староукраїнською стихією. 3 давніх - давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.
2-й ведучий. Я хочу, щоб сьогодні ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія, a ігри, забави нагадали молодість батькам, бабусям, дідусям.
(Тихо лунає музика. Українська світлиця. Святково прибрано лавки, стіл, піч, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику — запашний хліб, сіль).
Галя (прибирає i співає):
Зайди, місяченьку, за чорную хмару,
Там мати шукає своїй доні пару,
Шукає, шукає багатого сина,
А її кохає бідний сиротина.
Кохає, кохає ще й думає брати,
А тій же парі завадила мати.
Дівчина кохала хлопця молодого,
А її віддали за вдівця старого,
За вдівця старого роки марнувати
Мати (перебиває). Чого, доню, сумної заспівала? Bcix хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.
(Ставить на стіл макітри).
Галя. То так...І сама не знаю, мамо, сумно чогось і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже, тільки б у один не обминув.
Мати. Не сумуй, Галинко (підходить ближче). То просто вечір такий таємничий, і місяць он як ясно світить.
(Дивляться на небо) (Чути спів дівчат)
Все буде гаразд. Може, той один і не обмине. Петро дуже на тебе задивляється, такий поважний, багатий.
Галя. Ой, мамо, і не говоріть мені про нього. От і дівчата вже йдуть.
(Дівчата співають. Звучить пісня «Ой ходила дівчина бережком»).
1-а дівчина. (Сміх). Слава Богу, в вашій хаті!
2-а дівчина. Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?
Мати. Слава навіки. Заходьте, дівчата, сідайте. Зараз вареників на всіх наліпимо. Може, ще гості будуть. (Порається).
3-я дівчина. Л може, й хлопці? І Іван, га? (До 4-ї дівчини).
4-а дівчина. Може! А може, й Роман?
3-я дівчина. Може!
1-а дівчина. А може, й Панько? (Сміються).
Галя. Панько — то Панько. Чи не так, дівчата?
Всі. Угу.
Мати. Та ну вас. Що ви ще розумієте.
2-а дівчина. Ох, дівчата, якби то знати, хто той суджений! Хоч би краєчком ока глянути.
Мати. А чом би й ні. І не тільки краєчком. Сьогодні ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі ворожіння в цей вечір починалися з ночі, в яку народився один із апостолів Ісуса Христа — Андрій Первозванний. Давайте попросимо Андрія.
Дівчата. Андрію, Андрію, на тебе я надіюсь. Хочем долю свою знати, просим тебе помагати.
Мати. Ось як скуштуєте цих вареників і дізнаєтеся, ким буде ваш суджений. А щоб дізнатися ім'я хлопця — судженого, потрібно підійти до першого незнайомого чоловік і під будь-яким приводом запитати, як його звати. Таке й буде ім'я чоловіка.
1-а, 2-а дівчина. Давай спробуємо. (Пробують).
3-я дівчина. А я чула про ворожбу зі свічкою.
4-а дівчина. Напишемо імена, поставимо на край великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки підпливе свічка, такий і буде суджений. (Ворожать)
Мати. А ще, дівчата, є ворожба із дзеркалом.
1-а дівчина. А я знаю теж таке ворожіння. Треба темноті сказати:
Ворожу осібне,
На люстерко срібне!
Ворожу на саму себе.
І ... на тебе.
Потім, повернувшись, спиною:
— Покажи, святий Андрію, яка моя доля? Ворожу на свій вік,
Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Смерті не знати.
Він — ...
Я - ...
Покажи, Андрію, яка моя доля.
Тоді різко повернутися.
— Ану, дівчата, хто сміливіший.
2-а дівчина. Я хочу (пробує).
3-я дівчина. А я ще знаю ворожбу на тінях, також зі свічкою.
4-а дівчина. Якою буде моя доля? (Хтось стукає)
2-а дівчина. Ой, хто там?
3-я дівчина. Мамо, я боюсь.
Мати. Та не бійтеся, дівчата. Доню, засвіти світ;
1-а дівчина. Та це ж Панько! І дівчата з ним.
5-а, 6-а дівчата. Добрий вечір! Слава Богу!
Панько. Помагай вам Бог!
Мати. Слава навіки. Добрий вечір. Дякую! Як ви налякали нас (прибирають дзеркал)
Панько. Справді? (Усі сміються). А я й не хотів, їй-Богу, не хотів!
Мати. Гаразд. Ану, дівчата, проходьте, сідайте.
Дівчата. Дякуємо.
Панько. А я б пампушок з'їв би (заглядає в посуд).
Мати. Добре. Ану наберіть, дівчата, води в рот (смішать одна другу). Ось вам по мисці і наробіть пампушок. А ти іди, Панько, приведи собаку, ми її годувати будемо.
(Панько виходить). Ось борошно, олія. (Дівчата ліплять).
Але й гарні квіти приніс Панько. І де він їх тільки знайшов в таку пору. Поки ви наліпите пампушок, я віночок сплету. (Плете).
5-а дівчина. Це йому, тітонько, напевне, хлопці дали, мабуть, і вони сьогодні прийдуть.
2-а дівчина. А давайте, дівчата, заспіваємо.
(Співають пісню «Їхав, їхав козак містом»).
Мати. Ну все, господиноньки. Мийте руки, а я покладу пампушки, хай смажаться.
Дівчата. Ой, Андрію, Андрієнку,
Даруй нам надієнку,
Хто з нас із дівчат
Перша заміж вийде.
(Мати намащує пампушки). -
Мати. Хто перша, друга, третя. (Дівчата допомагають намащувати).
Панько. (Входить із собакою). Моя собака така голодна, що тут тільки мене ледь не з'їла.
5-а дівчина. Ну от і наїсться твоя собака.
6-а дівчина. А на 1, 2, 3 — всі поїла пампушки.
Мати. А тепер скиньте по чобітку, розкрутіть його із заплющеними очима, киньте. Де носик — там і милий.
5-а дівчина.
Святий Андрію, святий Андрію,
На тебе єдиного маю надію.
Скажи мені нині, дорогий Андрію,
Звідки я маю чекати надію.
(Дівчата кидають чобітки. Хлопці жартома ворожать, сміються та імпровізують наречених).
Мати. А зараз простежу доріжку чобітьми.
6-а дівчина. Поставте, тітонько, наші чобітки до порога.
Першою вийде заміж Галина, другою — Мар'яна, третьою — Олена, інші — будуть дружками.
Мати. А ти що там, Паньку, робиш?
Панько. Хочу й собі поворожити. Може, і я заміж вийду. (Ворожить на квітках «любить — не любить»).
Мати. Хлопці не ворожать, і що ти собі видумав. (Роман краде чобіт Галини і ховає за пазуху. Дівчата продовжують ворожити).
Галя. Ой, дівчата, я свого чобота не бачу. Панько, ти взяв? Кажи!
Панько. Ні, я не брав. (Стук, грюк).
Хлопці. Ой на Андрія гадали дівки,
Щоб не лишали їх парубки.
А ми всі ходили в сусіднє село,
Щоб нашим дівкам заздрісно було.
По інших селах маємо дівчат,
У наших із-за тину лиш носи стирчать.
Хай же шукають собі вдівців,
Чи десь по селах чужих хлопців.
4-а дівчина. Ой, Ромко!
3-я дівчина. Іван там (причепурюються, входять).
Роман. Добрий вечір, господине!
Іван. Слава Богу в вашій хаті!
Петро. Добрий вечір, тітонько.
Мати. Слава навіки! Бачу, до моєї хати ще не заросла стежка. Добрий вечір, хлопці! Проходьте до хати та сідайте.
Роман. Спасибі, тітонько.
Петро (не сідає). Спасибі, господине, що пустила в хату (дивиться на Романа, поправляє, кафтан)
Завернуся я в рядно
Та й сховаюся на дно.
А там на дні три мішки брудні,
Сім мішків горіхів і коробка шоколаду.
Пішли, хлопці, на вечорниці,
Вкрадемо, хлопці, по три паляниці.
Четвертий пиріг — дитині малій,
Щоб не казала мамі старій.
Стара мати здогадалася,
Взяла прута та й за мною погналася!
Як біг же я через городи,
Наробив же я багато шкоди.
Потоптав я трохи озимини,
Та погубив я там золоті гудзи.
Озимина весною посходить обов 'язково,
А дівчата — вже познаходили гудзи.
3-я дівчина. Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив (сміються, особливо Галя).
Мати. Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.
Іван. Ми — ні. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такий багатий кафтан.
Роман. Та він, напевне, хоче на ньому зачепитися десь коло млина, чи що? Іван. Або й на млині.
Петро. Що одяг — те й моє. А кому до того що.
Роман. Та нічого (до дівчат).
Хлопці на вулиці,
Дівчата в світлиці,
Позбиралися дівчата —
Роблять вечорниці.
Іван. Не в'яжуть, не шиють,
Не прядуть, не печуть,
А говорять небилиці.
Про Микиту із села,
Про Степана із млина.
Панько. Вигадують різні небилиці,
Як ростуть грушки на вербиці.